Щось нове.Повернення Додому

Запрограмовані на знищення істот,

Які колись носили наше тіло.

Йти не туди, куди душі кортіло,

А лиш туди, де тягнеться діод.

**

Пробач за те, що ти зі мною пив,

Що ти долав мої думки шалені,

Що ти за/через мене прокурив

Речитативом сповнені легені.

Що ти ішов, коли синіли дні,

Коли думки молилися з-під палки.

Коли нічого не дали мені,

Щоби ішла життям – цього не жалко.

Щоб лікувала перші мозолі.

Щоби стирала тими ж рукавами

І кров, і піт минущий, і жалі,

І спогади – те, що єднає з вами.

*

На хвіст собі упасти нехотя-

Іти вперед, з трави стирати роси,

Щоб доказати іншим – не сміття

Мої думки, а золото колосся.

*

Ангел встає? із колін пада сірий коц.

Піднімаються вії, утома в очах щезає.

Перев'язані вени у жовто-блакитний скотч.

"Не хвилюйся, мала, тут насправді усе минає…"

І забувшись, розкриє одразу всю сімку чакр--

Засміється очима, відкриє споминня раю.

Не впаде ореол, бо , по-моєму, все йде так,

Як задумалось. Як закінчитись усе тут має.

Розуміє людей і зашторені завжди вікна.

Біле листя трави він морозно кладе у чай.

Завтра? знову життя. Виправлятись не буде пізно.

"Любий Боже, я ще не навчився. Чекай. Чекай…"

**

Хлюпнутись на дно кратера-

Врятувати его зморожене.

Ми нічого тепер не можемо

Під знаменням чужого прапора.

І відкрито усі задушини

Із відкритими в'їзду датами.

Ви не можете нині дати нам

Все насушне і не насушнеє.

**

Він снігом посипає зльдовані дороги,

Він сяється в усмішці дитячих сонцемрій.

І білі-білі крила встеляються під ноги

Його святому другу ? дитиночці малій.

І теплі рукавички малі зігріють щоки,

Пробудяться тумани під стопами зірок.

Хтось вип'є чашку чаю і вивчить всі уроки?

І небо зрозуміє, протерте до дірок.

**

На чолі – густі сади

Твого чорного Едему.

– Ну, то що, ми далі йдемо?

– Може, йдемо. А куди?

**

Піднятись до зір, забувши про свої сни.

Віддати всі мрії на витримку сьогодення.

Я дякую сну за небачене мрій натхнення.

І просто за те, що не страшать мене вони.

**Ти в куточку,

дитя? Заховалось, мабуть, лякливо?

Ангел світить зірки і тримає гладкі долоні,

Повні світла. Тобі теж потрібне, мій друже, диво?!

Вибий вікна, впіймай хвилі вітру, дощу солоні.

Пригадаєш життя, що ховало усе в карнизи.

І спішили дощі, випадаючи повнокровно.

Приближалась любов. (Але завжди чомусь із низу.)

Очі були…не сліз, але щастя, на диво, повні.

**

Дотик руки. Ноти

На білі смуги скла.

Крапкою до голготи,

Холодом до тепла,

Римою непорушно,

Кляксою у альбом.

Стіни труни бездушно

Дивлять в землі кругом.

Хроби на тіла рани,

Хроби – на дно зіниць.

Тіло, колись кохане

На шумотті копиць,

Лиє остатки гною –

Квітам рука на зло.

Ти колись був війною,

Вбивши своє тепло.

**

Помирати, бо поруч лише нелюдини.

Бо він не кохає… Вона вже не зрадить…

Малі коліщатка такої ж машини .

Крутіться-котіться – мені не завадить.

Гниє на долоні маленька емблема.

Злипаються мрії від слизу ерекцій.

І тільки оця коренева морфема

Не топить льоди, суперечачи спеці –

Люб

-ов.

**

Задуматись над ціною

Залежної незалежності.

І втрати ідуть війною

На мене аж до безмежності.

І плаче стара кропива,

Бо жалиться людотрупами.

І перший бокальчик пива

Став бруду бридкою купою.

**

Ангел прибіг, привідкривши поли плаща.

Куриться сміх під ногами нірвани бога.

Може, і ти захотіла чогось?? Душа

Переминає добром із ноги на ногу.

**

Сонце плаче помилками

І спішать протуберанці.

І спросоння кличе маму

Ангел втоми, ангел праці.

**

Перший промінь роси для когось розтягається в лезо.

І по трасі спішить блиск очей в найчарівніший сон.

Ангел молиться в ніч? і майбутнєє сяйвом з вікон

Ллє спасення своє в Заповіту поновлених тезах.

І навшпиньки в огні очищає дзеркала планетам.

І сміється хрустально дзвінком першокласних прощань.

Пам'ятаєш любов, що у тебе складалась з вагань?

А у мене ?з дощів, із дощів, що падуть лиш поетам.

**

Прощай. Я вибираю світ матерії…

Ні, ти це вибрав, ти мене примусив.

І щось, згадавши кривди, просто душить

Мої слова – мої старі містерії…

І я іду шукати щойно втрачене,

І вірю в майбуття одухотворене.

Це ти , це ти назвав мене Нескорена.

…І знов кохання просить на побачення.

**

Відкриває очі? світла забагато.

Крутиться черешні цвіт в долоні.

В ангела, напевно, завжди було свято,

Коли ми літали ще дітьми на конях.

Із зіниць зростали квіти стоколосі,

Теплі рученята кульки пришивали.

І губилась осінь в ангела в волоссі,

І астральний спокій, і астральний галас.

**

Проникнути в мозок свойого страху.

Піймати сонце, що космос кине.

І ангел впавши десь на коліна,

З-під снігу тягне малу комаху.

**

Ангел плакав на березі, сльози втирав рукавами.

І тиснувся пісок в кулачки із прозорих молекул.

І котились образи: "А він десь далеко-далеко..."

І думки немовляти прощались навіки з словами.

І косилася ніч, заховавши цікавість(образу?):

Скам'яніле маля не тікає від моїх пустот.

І повіривши в страх, загоріло осіннім листом,

Щоб не чути себе, заховалось у камери джазу.

**

"Залишайся малою",? шептала її луна.

Витираючи крила, подерла стару сорочку.

І дивується ангел, що досі болить спина,

Коли квіти падуть дощовинням в калюжі бочку.

Заморозиться все, що в майбутнім родило зло.

Ображають чужі. І правиця своя вже ранить.

І мале янголя мені серце своє несло:

"На, Лануська, бери! Може, раптом свого не стане..."

Ні, три крапки? не суть. Я стискаю в руці кинджал?

Зішкрібати страхи із маленького свого ега.

Непомітно життя переходить позначку межа,

Ти ж лишаєшся тут, щоб із дітьми збирати лего...

**

Я знаю, що боялась все почати

Із перших слів, із примітиву рими.

Я хочу знову-знову покохати,

Щоб просто спілкуватися очима!

**

Подаєш свою руку. Прикриєшся? Білий плащ

Переллється в туман. Проясніють прохожих лиця.

Я шепочу до себе: "Ланусенько, ти пробач,

Що ніколи вже він не прийде, навіть не присниться..."

**

Думаєш: це – вже дно.

Випита перша кров.

Тут мені все одно.

Це не проста любов.

Хтось помирає – вдих!

Хтось народився – схлип!

Я для усіх вже псих,

Той, що в життя не влип…

**

Фарбами пастельними

У руках малят,

Зойками постельними

Плаче циферблат –

Долі вираховує

До чужих розлук.

І думки підковою

Вилетять із рук,

І втомилась ластівка

Жати перед сном.

І скінчилась практика

Вилитим вином.

**

Голка – у вену.

Цю душу до мене

Хтось поносив непомірно.

Склеєні капці.

Тіло на лавці.

Хто ти, минула людино?

**

Триматися ангела, що розуміє біль.

Мабуть, тому уникати не може свята.

Космос кометою клониться нині тобі.

Вірити в себе? це дуже і дуже багато.

Слухати дим із навушників ваших ракет.

Вірити в сором, якому не коряться зливи.

Запах від щастя і заповідь: "Будь як поет!"

(Бути поетом? це значиться бути щасливим.)

**

Я загину через оцих людей,

Що не вміли учитись свого лиха.

Але ні, не в полоні отих ідей,

Що дитиною роблять мого ангела,

Забороняючи рятувати мене –

"Хай якось сама…!"

**

Я відриваю ківш від неба –

Він п'є вино із мого Грааля.

Моя дитина – не частка тебе.

Ти-бо лишився, ми – йдемо далі.

Сотні безвічних глухих еротик.

Хтось віддається, комусь – нічого

Дати. І чорні скрижалі готів

Знову лякають твого бога.

Моя дитина – це світ на вежі.

Ти не лякайся: я поруч буду.

Душі, які лиш собі належать,

Душі, яких вже не зрадять юди.

**

Чи ти йшов по моїй долоні?

Чи ти бачив стежини рук.

І померлим дитям на скроні

Загубився малий павук,

І снує перекрути-нитки,

І лякає' моїх дзеркал.

Не підписана злом візитка-

Ти собою мене лякав!

**

Відірватись від смерті і бути вперед на крок.

Народити дітей(мають бути, напевно, близнята).

Білий ангел мовчить, затуливши рукою замок.

Народилася ніч, за якою ступатиме свято...

Переписана доля вкладається в прозу очей.

І дитячі пісні переспівує втомлена мати?

Усміхнулись уста, заворушились крила плечей.

Потягнулись угору маленькі дитяток ручата.

**

Ангел у коридорах пам'яті, як приблуда.

Швидкість ... ні, не лякається, просто якась сумна.

Той поцілунок... Впевнена? Адже і він, як люди.

Ланочко, Лано, Ланочко, ти на Землі одна.

Причина пожежі танцями? із задзеркалля тулиться.

Боязнь поближче? ? Впевненість: не переможе зло.

Він...він прийшов? пробачила …

**

Розуміти себе у астралі.

Відділити ілюзій абсурди.

Натискаючи кнопочку "Далі",

Розуміти: дороги не буде

У минулого вишиті квіти.

Основне, дорогі, не спішити.

**

Листя біле. Стяг зелений.

Мрії в вишиту сорочку.

І думки прозорі клена

Вина виливають в бочку.

І стається все відразу.

Цим мене ти не зворушиш,

Милий ангеле, поразка

Ця творилася за душу.

**

Запитати, куди заховали пустиню,

І від чого дощі тут опівночі ниють.

Ангел знову прийде у забуту святиню

І підставить свою дуже ніжную шию,

І зніме білий шарф, і роззується (вперше),

І ізмиє лице теплим попелом-сміх.

Павутиння в кутку у диханні розчеше.

Він молився за мене, тепер? за усіх!

**

Як-то ти тепер не перший тут, на страті?

Перебити перенісся і легені.

І життя – в твоєму лотосі, у жмені,

Прикриваєш свою рану листям вати?

Вириваєте зубами біль отрути,

Досягаєте натхнення в незараззі?

Я могла і помилитися відразу,

Розрізаючи ножем шовкові пута.

**

Заблукав у моїй шухляді?

Перечитував всі папери.

Ти, напевно, уже не радий,

Що мене нині заміж береш?

Ти ніколи не йшов так біло,

Розчесав золоту перуку.

А мене ніби морем змило...

Це даремно. Прошу, не стукай.

Я не хочу тебе губити.

Я не варта твоїх долоней.

Коди стерто. Ліхтарик збито.

Ти щасливий? Ти? сам сьогодні!

**

Я запускаю руки в вени,

Долоні – білі мої тромби.

Плита могильна в серці ромба-

Усе, що ти дістав від мене.

Не сліз моїх луску гарячу,

Не теплі пальці круасанів,

А те, що світ давав на здачу

Моєму першому коханню-

Твоїм світанком проголошу

Я наші дні метеоритні.

І твої дотики неспритні

За моїх нервів п'яні гроші.

**

Ангел дихає мріями в тепле поміжпланеття.

Повертаються душі, себе нагадавши в бозі.

Ви не вірите в смерть, ну а я не боюся смерті.

І сушилися квіти п'ятьлистям в старому бозі.

І боявся метелик, що піде душа від тіла.

Розщепилася блискавка стежкою до астралу.

І прощаю вже й те, що ще вчора би не терпіла:

Повні спалених сліз твої очі і блиск металу!

**

Перемішані крики невпевнених в собі.

Їм винні усі лиш тому, що невинно

Родилися квіти весняні на гробі

І падали душі в стару домовину.

Весь день перемішую клавіші й мишки.

Принесла мелодії без катапульти.

Піднялись чуття каналізної кришки.

Я знов прислухаюсь до темного культу.

**

І з листів-дві душі: одна знає, чого не хоче.

Ну, а друга шептить: "Я чекатиму ще життя…"

І сміялись уста, що у жертву нестися-злочин.

І дивилися очі у пустки чужих нетям.

І натхнення як сніг, що народиться і міліє.

Підожди до весни, як до жил увіпре астрал.

Ти…прощатись не смій, бо не всього ти розумієш…

Але, любий, повір: ти вже кращим на чакру став.

**

Абзаци відсутні.

Приливи за пляшку.

І тіні маршруток,

Зриваючи бляшку

Із моїх долоней,

Повзуть в надвечір'я.

Жебрак з підвіконня

Зриває ганчір'я.

Закутує спомин

У ночі етюди.

І куриться комин

Зерном правосуддя.

І шлунок вже бреше

Голодно і дико.

Тримаються клешні

За лоно великих,

За маткові труби

Наступних помилок.

Вмирають нелюбі,

Відрізавши крила.

**

Обвуглений щоденник. На щоці –

Лиш залишки від дотиків кинджала.

Ти ангела по віях проводжала-

Залишивши на чорнім папірці.

Я більше не приїду в ці сади!-

Кричало серце спухлими устами.

Не варта Бога і не варта мами-

Не варта слів, що влилися сюди.

**

Я не примара- то ставиться крапка

В моїм дипломі із кров'ю і потом.

Ви поклоняєтесь прілим банкнотам,

Ми- лиш майбутньому: колбам, ретортам.

Це… це у нас забинтована лапка.

**

Ти не встиг полюбити- не зумів заплатити гріш

За червоні трамваї і білі хмарини сходу.

Ти би справивсь зі злом і від мене, мабуть, не згірш,

Але ангел – неангел ударив тебе у морду.

Ти подумав: "І тут мене також не ждуть. Я йду…"-

І пішов-не прощавсь, бо , по-твоєму, всі не варті.

Сльози падали з рук і губились в Його саду.

Ти хотів без зусиль свою суть на-гора подати.

Я сміялась: "Зажди! Нас мільйони тут бродить схожих.

Всі ми любимо світ . І втікати не можна в тінь."

Знову- сотні дзеркал: в них до себе звертаюсь- Боже,

Чи мені подолать колись вдасться проблему-лінь?!?

**

Мене дратує, мабуть, те , що здатен ти на щось ще стале.

І ангел стягує цимбали з старого воза. Й щось тупе

Блистить в його усмішці злючій-так випромінював прилив.

Ти стало… ні, ні, не любив-мене ти послідовно мучив.

**

Я вірила в силу закуплених чар амулетів.

Сплелися долоні холодно у чиєсь півтиння.

І плакали кроки богів по маленькій планеті.

Сьогодні-востаннє, бо завтра не буде спасіння.

Я думала-просто: залишишся сильною, Лано.

Сміялися води у янгола теплому лоні.

І хай я помру, і хай більше мене тут не стане.

Я ХОЧУ востаннє, але… неодмінно сьогодні.

І хочеться плакать. Мене байдужить твоя зрада.

Вертались зі школи ми вдовами і сиротами.

Я впевнена, Боже, ніколи-ніколи не впаду,

Хоч… сумно сьогодні у складеній кимось програмі.

**

Щось дуже старе, як ображена вами дитина,

Спросоння протре гарні очі й розпечені губи.

Нікого нема і ніколи нікого не буде.

І сонце встає на придумані мною провини…

**

Сон, якому з вас ніхто не вірить.

Втративши, стаємо зовсім вільні.

Зорі-як старі протерті діри,

Помиляти інших також схильні.

НЛО. Відщеплюються крихти.

Срібнолико контури ввіллються.

Я, мабуть, не так училась жити,

І… за мене ангели ці б'ються.

Ти була зі мною, моя мамо,

Ти відкриті бачиш паралелі.

І молились у Тибеті лами,

Щоб зустріть її в своїй оселі.

Я прийду, коли… мене захочуть.

Прірв нема, і палок у колеса.

Лиш… мені на мить чомусь здалося,

Що під воду спилює?сь Одеса-

Місто мрій життя минуле пило,

Хвилі розсікалися об лезо.

Ангел, що упав на свої крила…

Уявіть: він вперше був тверезим!

**

І під музику віршів помирає кохання… в гробі.

Я напишу, напишу, як шукала страждання в тобі.

Як творила утіху -витягала із неба жили.

Ти поїхав, приїхав. Мені цього лиш треба , милий.

**

Мутними очима ангели ставали у стрій.

Хочеш піднятись? Піти до небес? Помрій.

І витерти губи від бруду старих помад.

Прострочені ліки серцями цілих гармат.

Ти знаєш, що хочеш? Прогіркнутий медом чай.

Померлії очі із фото гласять: "Прощай!"

**

Розібратися в собі.

Кожен день із собов на "ти".

Не коритися злобі –

Не читати його листи.

**

Відпустити тебе-повернути.

Уночі – палачі – сіячі.

Перекручені безвістю пута,

І на тілі застряглі бичі.

Понавісити ваги на совість.

Перекинути біль у труну.

Одягнути ілюзії нові.

І тебе…проклинати одну.

**

Перекинута бочка. Розлитий бензин.

Пофарбовані стіни у хакі.

І руїни кричать, що колись магазин

Тут дивився у зуби собакам.

…І не можу згадати, ЩО злість означа.

Недоїджений торт, недокурені пера…

А на здачу Душі – це мале дитинча

Й нова радість життя. Й знов – укотре! – прем'єра.

**

Наввипередки з тінню. Обганяє.

Утома кроків стримує за шкварки.

І телеграма блідістю поштарки

Змальовується хвилями Дунаю

У Всепотоп. І курить іспит вперто.

Студентка йде, вмираючи від ноші.

І ти продашся Богу…не за гроші,

А за любов'ю списані конверти.

І джміль гітари вп'ється у правицю.

Не спи. Життя занадто вже строкате.

А завтра…хтось накаже помирати.

І…ти не вмреш! Тобі ж лише не спиться…

**

Білі морози на темнім плечі горобця.

Кулиться пух в першій зраді на стомлені пера.

Знаєте, пісня найкраща, напевно, оця-

Вгору здіймає, нову відкриваючи еру.

**

Накладається карма на карму

Вісім душ в зачарованім колі

Ангел світить іонами долі,

Ангел вставить усіх нас в раму

Заболочений вхід до раю ,

Непомиті чиїсь кросівки

І, не думавши, із долівки

Ангел знову когось питає:

"Ти…ще тут? Не втомився спати.

Я молюсь за дихання чисте."

Чакра в чакру – крізь скло – барвисто.

…Не відчути – хоч прочитати.

**

"Просто вип'ю до дна. Я не хочу тебе змінити," –

Ангел, зморщивши ніс, викидає слова з молитви.

І підпалює акт договору, що вклали вкупі.

"Вільна. Можеш гулять. Але знай: я дивлюсь крізь лупу,

Щоб тобі помогти. Тільки думку пошли у небо…"

Милий Ангеле. Ти… Ти любив?! Я вернусь до тебе!

**

Крізь утомлені вікна, крізь дим із палаючих дров.

Проривається дух із морського піску синьотіло.

Залишається сон, у якому сама будеш знов,

Але вперше дізнаєш, що ЦЬОГО НАСПРАВДІ ХОТІЛА.

Кораблі. Мілина. Дуже сіро – не мій це був витвір.

Порахую стільці (за столом цим сиділи боги).

Ангел хоче спочить? Ні. В житті цім за битвою битва.

І у венах-мороз. Ти тікаєш? В астралі сніги…

Це неважко. Це сон. Так потрібно. Життя в новій суті.

Відігнеться струна із мелодій дитячих повік.

Голубий зореліт. І чомусь золотіюча сутінь.

І зелений той чай. І конспекти. І манговий сік.

**

Білий лід-білий мід на померлих устах. Душа

Скупо дивиться вгору: "Коли вже нарешті стану

Перед світлом свого сумління?"

Не біда. І рида поруч Ангел: "Куди спішать,

Не хотять осягнуть: смерть-це зовсім ще не нірвана,

Ще не здано цим звіт в спасіння…"

Колишись-залишись ти від вітру у тілі вдихом.

Я поверну цей час. Суїцид-це дурний порив.

Ну, а ти все вже майже вивчив?

…Цей розвій. Він не мій. Я його в цім житті об'їхав.

Але так помилявсь , що у комусь себе любив…

Ангел! Любий! Це ж сон.

-Кличеш?

(Витирає сльози білим рукавом.

Усміхнеться тепло. Втішиться.) Ну? Чаю?

-Так , маленький,-просто напролом.

-Я-малий? Ну, хай малий. Я знаю.

**

Така ніжна усмішка. Крізь сльози дитячих мрій.

І сидить край дороги.

– Привіт, моє чисте свято.

І здивовано вгору тут Ангел погляне мій.

-Ти приїхала?! Лано! Казали…вже не чекати…

Я ішов і ридав. Поламалось оте авто…

На Землі так незручно. Тут більша тяжіння сила…

І обійме мене . Ми ж не бачились років сто-

Стільки часу він вчив позбуватись самій помилок.

**

Боротися з болем

Писати на нижчих частотах.

Заплутатись в мрії

Про щось невимовно погане.

Вернутись? Ніколи!

Мій Ангеле, він – з ідіотів,

Які егоїзмом

Собі дві вершини проклали.

Я просто не вспію

Й його навернуть до нірвани.

**

Ангеле, я вже готова

Дихати пилом міжкосся.

…І залізницями Львова

Моє гуляє волосся.

І у купе місце вільне

(Навіть квитків ще не здано).

Тільки плита надмогильна

Щирить усмішкою Лани.

Я пам'ятаю моменти,

Що від абсурду у прірву.

-Знаєш, є інша планета.

Там ще хоч іноді вірять.

-Ні, дорогий, я повинна

Ці подолати сюжети.

Вирок: "Мала і вже винна!

Варта не цеї планети!"

**

Безвимірність у собі чистоти

І намагання все заполонити.

Я вірю в те, що губляться листи,

Коли ми не читаємо молитви.

**

Послідовно довести усе до абсурду.

І заплутатись в планах уявних проекцій.

Вибач Лану за те, що з тобою не буде

Й прочитаєш колись десь у нобельських секцій

"…О, там фото! Усмішка!? Вона так не може!

Ось оце янголя, що вбивав без упину."

І моливсь : …не старий, та на себе не схожий.

"А вона і тепер , і тепер ще дитина."

**

Бровою зими і долонею лютого

Крізь серце морозів, пісні ожеледиці

Ми всі зрозуміли: "Дитинство повернеться!"

Лише б захотіти ці спогади слухати.

**

Я прошу ангела на колінах:

Не здійснюй останнє моє бажання.

Міняються прізвища у новинах.

Я хочу…у чомусь хоча б … остання.

І кулиться сонно маленька кішка.

Душа не боїться, чомусь, астралу.

Для двох-ця кімната, велике ліжко.

Бажання здійснилось- і я упала!

**

Відняти дитину від теплих грудей.

Вернутись ДОДОМУ від рідних людей.

Зуміти стелити добро поміж зір.

І просто прожити під музику лір.

Піднятись в нікуди, щоб все обійти.

А потім себе у малому знайти.

**

І білий метелик у чорнім плащі

Сьогодні помре у руках янголяти.

Мовчати, коли зігрівають дощі;

Коли поїзди не прийдуть – промовчати.

Радіти життю, що співаєш на біс.

У кожній проблемі відкрити нірвану.

Кохана, ти чуєш, як тішиться ліс,

Коли ми з тобою гуляємо рано?

**

Віддати чужому дому

Скрипки тонку сивину-

Вічності

Срібну нитку.

На ґанку зими старому

Хтось обнімав весну-

Ніжності

Теплу квітку.

**

Жовто-коричневе світло страху.

Стелиться ззаду чийсь голос. Покара.

І сніг засинає на білих долонях.

Маленька, це вперше у тебе сьогодні.

І ти вже доросла. Ти ангелу пара.

…Дві зірки кохались на моїм даху…

**

Тепла кімната. І вітер. І сміх.

Знову ти стала одною з усіх,

Хто щирить зуби у неба вікно.

Їм ще не дано. Тобі ж вже дано!

**

Ти краща за власний дитячий сміх.

Ти музику любиш й порожні конверти.

Крок в розумінні присутності смерті.

І невідступність її для усіх.

**

Високі енергії. Але війна.

Ангела руки із лозунгом святості.

Вища помилка – я знаю сама…

Ні, я нічого не…Ця далина

Всіх позбавляє високої здатності:

Бути білішим, як ядер-зима.

**

Ознака мого неспокою-

З екрану зґвалтовані лиця.

І Ангел уже не присниться,

Бо я розірвала з тобою.

Лиш пальцем мені докоряє

І дивиться стомлено: "Лано,

Багато тобою вже здано,

А-але він цього не знає."

**

Ангелу на подушне.

Втома-як небу зрада.

Хліб дай, та не насушний,-

Той, що із неба впаде.

Витре брудне обличчя,

Небо візьме у клітку.

Ангеле, я не кличу-

Грішна: зірвала квітку.

**

Залишу міді розігрітої пилинки-

Проп'ю усе, за що молилась без упину.

І тільки ти, в мою повіривши дитину,

Перемалюєш зі щоки ясні сніжинки.

І я прийду, коли зігріється колосся.

Розм'якне хліб, що заховався тут столітньо.

Ти не займай мене … мене , що в квітні,

Коли перемальовую волосся.

І білий дощ- неспокій – у тумани.

Я йду в стежки(стелилися у вени

Твоїх зіниць), бо ти такий шалений

І водночас… і водночас коханий!

**

Ангел плаче…

Музикою поржавілих струн

На низьких енергіях астралу.

Щось пробачить – дуже-дуже мало

Для святих, що твою б'ють сестру.

Ангел бачить:

Так родивсь санскрит- хтось, не-телепат,

Приховавши всі думки від маси,

Сам він перейшов у старші класи.

Треба було слухатись порад.

**

Конверт із печаткою чорної ґуми.

Розрізані вени в електропроводі.

Ти, Ангеле, маєш кругленькую суму

За моє спасіння? Ти, Ангеле, злодій!

І пишеться рима лиш в стані депресій.

Людні забагато у цьому безлюдді.

Помилка помилку помилить у пресі.

Я ще не втомилась! Й не ви -мої судді!

**

Лише ім'я твоє святе думками чорними порушу

І за тобою знову Душу побачу – й серце заболить,

Коли горить мала лампадка, кидає іскрами у очі.

Щоби звершилось, дуже хочу, твоє словесо золоте.

**

Маленький бог з ребра мого адама-

Втіка душа у паралелі цноти.

І ти не знаєш смерті і голготи,

Ти просто добрий ангел, моя Мамо.

**

Палаючі очі. Содом десь на дні зіниці.

І щулиться сон, помираючи не уперше.

І чорні сніги ротом магми повзуть з криниці.

І молиться тут, на коліна упавши, дервіш.

**

Я віддаю тобі свій час вже тим,

Що не краду у тебе злої миті.

Високий голос здався золотим

Єгипетській богині Ніфертіті.

Включився Ра над зойком пірамід.

Світились очі стоколосим болем.

І на долоні випечено слід,

Що ангел не повернеться ніколи.

**

Повертатись на дно й залишити себе на небі.

Бо все пройдене- мить, у якій я знайшла притулок.

І коштовності скіфів по-людськи зирять з шкатулок,

І вмирають боги через те, що не хочуть жебрать.

А розкопки гласять: чиїсь предки любили смішки.

Скам'янілі кістки досі б'ють себе в мертві груди.

І червона труна- в ній гостилися інші люди.

Поклоніться богам, коли маєте гнучкість кішки…

**

Ти ішов до мене… крізь мене,

Облизував обсохлі губи…

Ти просто був правічним дубом

Із листом пам'яті зеленим.

Ти віднімав мені сюжети.

Ти запросився у абсурди.

Ти був гріхом моїм і судом,

І згадкою про ту планету…

**

Ти підзвітний моєму ангелу.

Ти розказуєш все достоту.

Пам'ятаєш, як плака-…падала-

Я здолала твою Голготу.

**

Заходити вночі у дім пітьми,

Навпомацки відв'язувати крила.

Стирати зуби повінню зими,

Коли себе для неба не відкрила.

Вмиватись в піт тижневих кровотеч.

Втирати губи губкою прибою.

І зняти візника із своїх плеч.

Ти сам візник – ти САМ ідеш до бою.

**

-Помираєш?

-Не сьогодні помираю.

Небо ангелу долоні простягає-

Відбуває дні покути в моїм тілі.

Ти не міг мене забути, ангел милий.

**

Ангел, якому нічого не треба.

Сльози-як ґулі від першої втрати.

Мчать по шосе напівмертвії зебри-

Ставлять підніжки нашому брату.

І тупий кут-я уже не романтик.

Бігти у небо дрижанням вторинним.

Навіть з собою наводити блати.

…Ангела вбили, бо ангел невинний.

**

Я заперечую в тобі бога.

Ти йшов стежками- не знав дороги.

Ти помилявся на інших клики.

Ти…ти не знав: ми разом навіки.

Ти закривав мені всі моря.

Й найголовніше: ти…ти- це я!

**

Коли піднімається ангел у небо драбиною

І падають стіни хиткі мого Вавилону.

Червоною ниткою я зішиваю розм'яклі вени.

І світ, що вмирає, напевно, вже не покину я,

Бо мушу на картах зітерти усі кордони,

Бо знаю, що він ще прийде по мене.

Розжарена ніч- у природи гарячі жили

І лопають бульбашки наших зіниць у космос.

Спираєшся на противника плечі кволі.

І впали хрести на усіх, що ядро відкрили.

Земля вже не п'є ні дощів, ні морів, а постить.

І люди бояться, насправді бояться волі.

**

Піднімаючись спросоння в чиєсь небо.

Обірвавши дві струни, як відлік Бога.

І нічого, що тобі її не треба.

Їй від тебе не потрібно теж нічого.

Злиться, певно, що украла білі стіни.

Сонний череп-від Христа чи від піратів.

Дати все, що вимагають п'яні тіні,

Щоб її, її тепер хоча б забрати.

**

Наприклад, ти йшов і раптом ПОБАЧИВ небо –

І враз зрозумів: "Це для мене щось дуже дивне…"

І дивна любов, що вірші віддає за тебе,

Вірші-як життя. Здебільшого, мабуть, зливні.

І ти зрозумів, що навіть цих слів не вартий.

І мружились очі, і серце втікало з рами.

Ти глянув у небо- і раптом помітив ґрати.

Вона – все стояла й дивилась очима…мами.

**

Гімн Землі

Розбитії церковні дзвони-

Надщерблені ефірні глеки…

Вертались ангелами в лоно

Ми, незахищені й далекі.

На перших сесіях білети-

Тремтіли руки при хрещенні.

Ми народились на планеті,

Де тільки тисячний – спасенний.

Приспів: Земля. Сюди вертаються сміливі. Так.

Земля-ти перша бомба, мрія і літак.

Земля в диму від найдешевших сигарет.

Земля- ти найдорожча із усіх планет.

Земля. Сюди нас закидають як рабів.

Земля: зробити боляче комусь-собі.

Земля. Проживши гідно зебру на шосе.

Земля – вернутися, щоб повторити все!

Тремтливий голосок черниці

Змішався з вибухами гніву.

Нам треба добре потрудиться-

Ми взяті тільки для посіву.

І мережа реінкарнацій

Тебе розбудить в сьогочассі.

Людина створена для праці

На другий рік у першім класі.

Приспів.

Огні Содому й Хіросіми-

Гучне моління допомоги.

Земля із людством вже на німо,

Щоб не згнівити нами Бога.

І кожен крок тобі, плането.

Цей рівень я пройду свідомо.

І народившись вдруге-втретє-

Я повертаюся додому.

Приспів.

**

Я знаю: для щастя потрібні два Ангели цноти,

Що бачили безмір життя на моїй фотокартці.

Два кроки-життя-трансміграція-шлях до Голготи…

І тепла піжама, і пухом обклеєні пальці-

То випала з крил сивина мого хворого Ятя.

Помітити площу , де з милим у вальсі кружляли.

Ти віриш в кохання? Чи, може, в людськеє прокляття?

Я вистою. Знаєш, вже скільки разів мене кляли?

І Ангел устав, помолившись до схід сонцепилу.

Пом'якшений докір-мені-перед смертю-в нірвану.

Я вірила в космос, бо я його в тобі відкрила.

А потім-у собі. Для щастя-лиш двоє, коханий!

**

Ангел падає зі скелі-він не витримав накладку.

Вдруге все це пережити-дублювання покаяння.

І розкиданеє пір'я на води сухій прокладці.

Він зневірився у людях, але вірив у …кохання.

Він розлуку промережить у життя останні миті:

"Покидаєш? Все одно ми у майбутнім будем цілим."

Цей вже так багато знає, що не піде з цього світу,

Що однаково сприймає і веселе, і зболіле.

**

Коли строфою доживу-

І Ангел вродиться сварливо,

І вкотре нагадає диво,

Упавши сонцем на траву,

Прикриє нагість так байдуже,

Розмиє межі наших снів.

А вітер снігом кружить, кружить

І задивляється в пісні.

**

Лист-на долоню-до рани.

Знову в астралі три класи.

Довгі шляхи до нірвани

І монастир в серці Лхаси.

Впити себе у прийдешнє

І молоком напоїти

Очі…якісь безсердечні-

То із минулого діти.

**

Звуки руками по колу-

Падаєш ницьма. Він – ідол.

Сотні запалених ігол

На сторінках нових ігор,

І відкриваються пори,

І залишаються вени,

Мовчки вмирають поети.

Ангеле, твої концерти

Не для цієї планети!

Правда, вони всі для мене?

**

Долоня по твоїй щоці…

Скукожене ефірне тіло.

Мені пекло, мені боліло.

Я так ненавиджу синці-

А твоя аура синіла!

Ці пута, Ангеле, катма

Собі вдягаєш на зап'ястя,

Бо тут затриматись не вдасться.

Ти бачиш: тут мене нема.

Мене нема-немає щастя…

**Коли я зрівняю

себе в задзеркаллі

Й себе у оцій паралелі…

Ти бачив, як зорі у прірву скакали-

Як з рук немовляти гантелі.

Стомилися м'язи. І маточні води

У нафту сповзли від удару.

Я хочу свободи! Я хочу свободи?

Так, хочу, але не задармо.

І битися, й бігти із часом в упряжці,

Зривать-не у розпачі! – шлеї,

А потім…зостатись героєм у казці.

Героєм…Таким, що з душею…

Зривати волосся, прополювать грядки…

Прожити найгірше-цього не бояться!

Вночі-виходити з тісної палатки,

Яка ненадовго. Навіки-лиш щастя.

**

Ти більше взяв, ніж тут дають взайми.

А потім …так…послав мене у будні.

Життя, що залишилося безлюдним-

Лиш двоє цеї школи не пройшли…

Ти знаєш, любий, ті самотні – ми.

Тобі ж не це ввижалося, коли

Горіла ватра у саду осіннім,

Коли дружила юність із серцями

І ми впивались сонцем до нестями.

Хтось вірив, що усе нам по плечу,

Коли упавши вдарила коліно,

Коли і ти не знав, чому мовчу.

**

Липка рука. Прозора смерть планети,

Якою йшли колоною істоти.

І сірі шкіри , і старі колготи,

І ти там був. Тепер дивися-де ти!

Ти їв траву, ти гоїв нею рани,

Ти пив і сік з боління травовен.

Питали інші: "Що то за оден?",

Коли з землі витягували краном

Ті залишки найперших твоїх тіл.

Та час ішов. І з тебе-із Адама,

Родилось щось розумне- Світомама,

Бо сам не зміг, а може, не схотів…

І ти почерез Каїна, Іуду,

Почерез Дант, Шекспірів і да Вінч

Спішив. І не спускаючи із віч,

Вона з тобою дихала усюди.

Тепліла кров з-під пензлів і з-під пер.

І ти забув мету свого стремління.

І з-за плечей вона, немов спасіння,

Астралом появилася тепер…

**

Лабіринтами нових законів

І за руку з кимось, але втраченим,

Ти просила в Всесвіту пробачення,

Свою розбиваючи корону.

Сходами забутих першопросторів,

На відходах іншої планети.

І ніхто не знав насправді, де ти,

Але всі боялись твого докору.

І за тебе послуги всі сплачено ,

І у тебе час біжить зримовано.

І усі, побиті і запльовані –

Не тобою, за тобою плакали…

**

Комусь ти присів легеню

І дихання кинув у печі.

І очі, свинцем запалені,

В'їдались у твої плечі.

І хтось залишав планету,

І хтось покидав країну.

І спали в пісках скелети –

Гаряче у домовині.

Закручені сном спіралі,

Заплетені в коси змії.

І всі помирають далі-

Бо, мабуть, занадто злії.

**

Захлопнуті двері.

Кімната, налита димом.

Рядки на папері

Під крильцями херувима.

Той лист , що ти просиш,

Я , мабуть, вже не напишу.

І билися роси

На білій космічній кришці.

І стукали руки,

Коли залишали небо,

Мені для розлуки

Потрібно шматочок тебе.

**

Я буду далеко- покутувать твої хрести.

Залишаться спогади, щоби…усе забути.

Моя Україно, що хочеш від мене ти?

В твоєму цвітінні мені лиш дано минути.

Як добре усе підібрали: країна, дім,

І лезо Карпат, що у небо снує іскрою.

Сім кроків гріхів, й перетворень тут також сім,

Й усі – поруч нього і завжди, завжди з тобою.

**

Непомітно підікрався сірий мох на мої мемуари.

Буква в букву нищив мої спогади й думки.

Кара в кару-так повільно, ніби мари,

Проривається струмок навік стрімкий.

**

Зостався один чорнокнижник, пилат.

Він з віком майбутнім підшукував блат.

І спав у долоні малий херувим.

Хто буде, коли все закінчится , з ним?

Хто вчитиме серце маленьке добру?

Хто, люди, продовжить безглуздую гру?

**

Я звертаюсь до тебе, країни моєї Ману.

Повертались птахи, не знайшовши ще кращого раю.

І завадивши, Бог проганяв із землі Сатану ?

Із тієї землі, що її ти так сильно кохаєш.

І підеш на усе, щоб звільнити її з-під порук.

І підеш проти всіх, щоби витягнуть скалку із шиї.

І покинеш країну, кайдани беручи до рук?

І повернешся знов, бо її хтось образить зуміє.

**

Струни печаль. І та свіча,

Що заборонить ворожити.

Вони мовчать, немов галча-

Коритись ? все одно що жити.

Полиновим цвітом обітру

Білі губи раненої феї.

Пам'ятаю меншую сестру.

Та, напевно, вірила у неї.

І лелеки сняться до дощу.

І подвір'я спить під травопилом.

Ти?один, кому постійно мщу

Я любов'ю , що страшніш могили.

**

Обирати між двох вагань:

Там не сядь і сюди не стань.

Перекрий мені перший вдих?

Я і так це пройду за всіх.

**

Повернутися додому по старих скрижалях снів?

Підтягтись на срібній нитці, щоб залишитись великим.

Щоб ніхто уже не зрадив, щоб ніхто не навіснів,

Коли ти чогось досягнеш, народившись новим криком.

І… ні слова, ні спонуки інших душ до злої справи!

Хтось, піднявши дві долоні, їсть проміння космосперми.

І боротися за душу даної тобі держави,

Щоб лишити після себе те, що брали, а не ферму!

**

Я люблю тебе так, щоб хотіти не йти додому,

Щоб миритись зі всім, що, по суті, не значить мир.

І сплювавши гріхів несвідомих гидку оскому,

Я народжуюсь знов. Хто до мене в цім тілі жив!?!

Я-нея. Це в мені покутить білий птах-небокрил,

Розбивавши сто раз чоло, ти дивився у ніч.

І не маючи сил,

І не бачачи свіч,

Ти ще жив…

**

Написати про те, що ховають закриті вікна.

Перший вітер?мотив, а останній?надривки фраз.

Навіть кожна сторінка у книжці про справжніх нас

Вириває тіла непотрібні нам нині звідкись.

І заплачу?прийду на зупинці старих химер.

Відпочити, щоб хтось не дістався твоїх реалій.

І піднятись у вись, стозмінивши звичайне "далі",

І чекати моменту, в якому б і ти помер.

**

Депресії повільні

Й чомусь занадто кволі.

Я, мабуть, в божевільні:

Думки тут ходять голі.

За правду перебрешу

Сонети й епіграми.

І , моє ім'я стерши,

Ви б'єте мою маму .

Чому ці зойки дивні

Лякають тільки чайок.

Вмирають й божевільні,

Не скручуючи гайок…

**

Гарненьке курчатко, гидке каченя…

Розкрилась кишеня і лопнула дратва.

І вірші мої? це ще зовсім не клятва,

Це спроба збагнути своє "навмання".

І в кожнім питанні є тисячі "так!",

Я знову примножу вже его заспане .

Лише розуміння, що нас тут не стане

Спиняє його, що стрибає з моста.

**

Хрипне астрал від абортів,

Снідом засушене небо.

Люди займалися спортом,

Але не тим, яким треба.

Спило пробулькали плітки-

Випасти з тої неспілості.

Я відмовляюсь від клітки

І…від статевої зрілості.

**

Задерти голову до неба

і розуміти, що не стримаю.

Вбивати біль такою ж римою,

що вже нікому і не треба.

Втікати, щоб не залишатися

і все це оповити димкою.

І книжка з першою сторінкою,

яка не дасть уже пришитися.

**

Уявити себе великою?

і померти у цій нетямі.

І вогні десь ночами кликали

Від зірок до зірок? ключами.

І палати, щоби не зрадити

Небокрилами перегони.

І, нарешті, як інші падати,

Бо й для тебе? земні закони.

**

Читати на небі твоє послання.

І йти уперед на зовіння клику.

І душу чекає нове кохання,

А це означа, що вона велика.

І серце здригнеться від слова "праця".

Зборовши страхи, усміхнеться кволо.

І буде з життя, як завжди, сміяться,

І вперше пропустить уроки в школі,

І вперше не схоче іти за геном.

Й зрадіє від того , що не як інші.

І знов вона стане ребром від МЕНЕ,

І знов вона буде писати вірші!

**

Усміхнутись з-за рогу своїх перешкод.

І присісти край шляху, вбачаючи втрати.

Якщо тільки зможу себе не карати,

То прийду назад, всім відкривши свій код…

**

Обабіч ? два кораблі

Плачуть твоєю силою.

Скільки небес в Землі

Зроблять мене щасливою?

Скільки таємних сил

Зможуть змішати атоми?

Скільки удасться крил

Тут оплатить зарплатами?

**

Не тими кораблями

Ми плакали в цю сферу.

Я хочу... не до мами,

Яка в земних паперах.

Я хочу...не до друга,

Який в земних конвертах.

Я ? інша, мабуть, друга,

Бо перша має вмерти!

**

Душа у западні свої придавить крики.

І ангел промовчить, бо це його провина.

Пробач її за те, що надто вже велика,

Хоч недостойна сліз із ран твоєго Сина.

Надворі курить дощ і плеще у долоні.

І серце заболить, що дуже кволий дух.

Вона не варта крихт із рук твоєї доні.

Її не варті всі цих принебесних смуг.

**

Повертаю назад колування Землі?

І тьмяніється ніч, і пустіють реєстри,

І лунають чиїсь оп'янілі джмелі,

І... чийсь голос звучить: "Утомилася, сестро?"

І історія йде у моє каяття,

І бажання усе перешити аж душить.

Плаче листя старе, що пішло без пуття,

Бо отримало сон, просто сон, а не душу.

**

Ти не знаєш причини тих частих моїх дзвінків,

Що пливуть без мети. Я їх, друже, напевно, знаю...

Я боюсь, що колись ти підеш із моїх рядків?

Просто поруч пройдеш? і тебе я не упізнаю.

Я забуду твій лик, перекрушу твій перший вдих.

Хтось залишить любов, що смердить у пітьмі ідеалом.

І я створю й тебе, як до того творила усіх.

І, як інші, помреш ? вони також не доживали.

**

А колись ти прийшов, ніби бог,

У життя молоде-молоде.

І світилось майбутнє для двох.

І питала зірок: "А ти де?"

**

Я любила тебе таким, як ти був.

Я любила таким, як ти зранку вставав.

Я любила і те, як мене цілував.

Ну, а потім і те, як мене ти забув.

**

Все, що хотіла ? це твоя любов.

Все, що хотіла ? це твої слова.

Я бачила, як ангел з неба йшов.

Я бачила ? я кров його пила.

**

Коли спотикається ніч об астрал,

Ти згадуєш всіх, кого досі чекав;

Ти згадуєш тих, що по черзі любив,

А потім... а потім для неї убив.

**

Писались звуки у листи

І я, благаючи "Прости...",

Вбивала цвяхами дзвінки

В спокійні прожилки руки.

І ти, байдужий до хрестів,

Мене, на жаль, не розумів.

І інший дякував пошанно

За мій дзвінок, за зраду сану.

**

Заблукале астральне тіло

І дорога слизька від бруду.

І тебе це, напевно, злило:

Лиш з тобою я вже не буду.

**

Нас уже не болить.

Ви спішили цей час для нас.

І зупинить на мить

Моє серце сторінка з мину.

Запитати богів,

коли ті набіжать Парнас,

Чому п'ється з рогів

Тільки запах старий полину?

Нас уже не болить поразка Ігоревих військ

І Ярославни щирі крутоплачі.

Душе, куди?! Душе, я кажу: стій!

Ти ? зла. Невже, невже тобі пробачу?

Нас уже не болить Хмельницького дань Москві.

І ворушиться змій на червоні у кров екрани..

І маленькі сліди аміаку на тій траві,

Де мій ангел своєю ногою уже не стане.

Нас уже не болить Світових поржавілий брязк.

Ветерани ідуть, як останні провидці-зомбі.

Розтираючи туш на щоках за зразками клякс,

Ми шукаєм життя в уцілілих афганських бомбах.

Нас уже не болить, як подреться шкарпетки шов?

Це лиш тіло. Душа помирає у мить аборту.

Гра людей у життя? дуже скоро: прийшов? пішов,

Не дізнавшись, чому? Не забувши, в минулім хто ти...

**

Він посивів за мить, прочитавши мої думки.

Переплутаний скотч в паралелі, ефір, астрал.

Він за мною ходив і мене він у тебе крав,

А позаду кидав крихти хліба і сірники.

Він чіплявся мене, із долоні стиравши мед.

Цілував мої щоки, заплилі розпуки жиром.

Довга шахта. Тибет? Так приємно... Хоч дуже сиро.

Я вертаюсь додому. Вертають також вперед!

**

Пам'яті львівської бруківки

Пазли львівської бруківки

Хтось розбавить в свої фрески.

Повертаючись з мандрівки,

Чую моря твого сплески.

Додаюсь до всетремтіння,

Не приховую неспокій.

На зворотності каміння

Залишились мої кроки.

**

Не пам'ятаю, коли народився бог.

Бігали люди ?стирали росу з долоньок.

Наша Земля ще трималась на схожих стох,

Що народились насправді не в неї в лоні.

Довго звикали легені кусати дим.

Слалися ночі під ноги у білий атом.

Бог народився і нею, й водночас ним.

Він міг би бути як мамою, так і татом.

Кришка тонка, ізолює комусь астрал.

Піниться море у двоповерхову гуму.

Він був як брат і , водночас, немов сестра.

Й тільки тепер помирає від зореструму...

**

Переписаний лист і натягнуті жили.

Помирає в раю ненароджена мати.

І ? упасти на дно, щоби інших підняти,

Щоби сонце спасти із своєї могили.

І сміялась весна в перекручені лиця.

Небезпечно іти, коли ноги із глини.

У куточках душі ? пересохлая слина.

Та чому, все таки, всім дорослим не спиться?

**

Проспатися болем,

втонути у аміаку.

Лишити непевність

За межами сонцеблуду.

Лишити від школи

Руїн посірілі знаки.

Кусочками сперми

Вморозитись в нові люди.

Упасти до втрат,

Що тебе хтось прокляв за піну

На хвилях тонких

Де стомився кохання слід.

І з двох янголят

Ти сотвориш собі дитину,

Хоча... для таких

І батьками ставать не слід.

*

Прикипіти до ножа, яким убив...

Засинають за вікном розбиті шиби.

Може, ти колись також тут не любив

Тепле море й запах кинутої риби?

*

Прокинутись так, щоб здригнувся твій ангел у сні.

Забрати всі речі, труси залишивши на згадку,

А потім упасти на килим, де спала всі дні.

Бо знову захочеш вернутися з ним до початку.

Сто метрів на біс. Перев'язане праве крило.

Загоєні рани і ті ж невибагливі теми.

А він під матрацом тримає обвуглений лом,

Щоб вбити тебе, коли виникне нова проблема.

Ти – псих уві сні. Відкриваєш заслинений рот,

Ковтаєш повітря на цій нуклеїдній планеті.

Сідаєш на спину(ти вправний безправний пілот) –

І знов летите виправляти маршрути ракетам.

**

Забракне сил, щоб визнати, що пив

Мій ангел мед, коли пустіли соти.

І бог ішов, і бог усіх любив,

Й котилося каміння із голготи.

І плакав у книжках старий пилат,

І бився в груди стомлений апостол.

І було пізно крикнути назад,

Що свято це триває під час посту.

І хтось бурлив землі початий гріб.

Синіли руки стомленої єви.

Вмирали діти, викинувши хліб

На стоптане підніжжя Кобзареві.

**

Немає пекла, ані раю,

Немає бога, тілько я…

Т.Шевченко

Книга мертвих нашої Вітчизни.

Білі руки мого Кобзаря.

І волхвів розгаданая тризна.

Сторії нечесная змія.

Це не просто залишки буддизму.

Це не просто Дух Учителів.

Книга мертвих нашої Вітчизни

На колінах вічних кобзарів.

**

Раптовий спомин епілепси.

Закриті очі у астралі.

Він був із тих, що пили пепсі

І у Афгані помирали.

Пройшлася голка повз наколку –

І не помітила своячку.

Життя, яке не має толку,

Бо віддається за подачку.

В гітарі – попіл сигарети.

Останні дні, прожиті в комі.

Лише минулого лабети.

Він – арештант у себе вдома.

**

День на гачку егоїзму,

Спати, щоб раптом не вмерти.

В списках чергової жертви

Сліпо шукає білизна.

Вітер холодних простацій

Лиється ридма крізь вени.

Небо в спокої зелене

Від тошноти мастурбацій.

Черга в омріяне гетто.

Падають ноги без тіла.

І завмираючи, Сцилла,

Плодом тримала ракету.

**

Відкривали заборонене клеймо інтелекту –

Появились на карті відбитки Дулібії Росі.

Три волхви, ніби тінь, розбивали за сектою секту

Незалежного світу в Землі дуже бруднім волоссі.

**

Хвалений піт. Тремтіння рук.

Чиєсь здійсненне Дао.

І серце віддає свій стук

Йому, бо має право.

Розкриті вени. Зміна поз.

І частота ерекцій.

Вона не вірить у прогноз

Ведучого цих лекцій.

Вона здійснила цей прорив,

Прив'язана до ката.

А він вбивав, коли любив,

Її – не вмів прощати.

**

Не спіймати вчорашні сніжинки і рухи.

Залишити усіх, хто тобі суперечить.

І остання любов, що вмирає на плечах

Мого ангела, й що так боялась цих духів.

Перекручені співи останнього бою.

Позалишені люди на лоні причастя.

І мені не вдається у себе украсти,

І не хочу вмирати, щоб бути з тобою.

**

Лакмус твоїх очей

Випаде в сіль намулу.

Море для тебе було

Гробом усіх людей.

І смітником ерекцій

Цеї й чужих планет.

Ти віддаєш кастет

За кокаїн в аптеці.

Ти відкриваєш скло –

Ти розрізаєш жили.

Вітру холодні пили

Ріжуть твоє тепло.

Ти повторяєш сміх

У божевілля щипців.

Грає сусід на скрипці

Твій передсмертний гріх.

**

Привіт. Забудь. Я із Москви.

Алло!?Забудь. Я із Берліну.

Я так кохаю Україну,

А як без мене зараз ви?

Привіт. Я так тебе чекав.

Я свою згадував провину.

А я … а я – лиш Україну

І ніжність вод, і ніжність трав.

**

Досі

Дулібії Росі

Ми ще не знали всі.

Тілики пшеничні коси

Київської Русі.

Нас дотепер тримали

Тільки рядки потрав.

Сині уста астралу

Хтось уві сні кусав.

З інформаційних капсул

Тік наших смертей біль.

Хтось , утомившись, падав

Десь на бруківку змій.

Хтось, хто відчув руїни,

Та помилитись мав,

Знав уже ту країну,

Але не знав, що знав.

**

Лапи останні буднів.

Ні, ця любов – не зло.

Я і без тебе буду

(щось у думки текло,

Щось не хотіло фальші,

Щось підштовхнуло йти

Без розуміння дальше.)

Лано, спали листи.

**

Сну відкритий лотос.

Я іду у вчора.

Вивіска. На фото –

Найлютіший ворог –

Мої генопсихи,

Ніби ультиматум.

Я не хочу їхати

У розбитий атом.

**

Сергійчикове кошеня

Маленьке кошенятко.

Долоньки – гарні лапки.

І нігтики – хвоїнки,

А очка як перлинки.

Пелюстки – гарні вушка

І кожушок у смужку.

І хвостик, ніби змійка –

Найкращий друг Сергійка.

**

Рибалка

З камінчика на камінь

Біжить – шумить ріка.

І хлопченя руками

Тримає черв'яка.

І просить черв'ячисько,

Піднявши хвостик ввись –

Гачок побачив близько:

– Сергійку, зупинись.

І в хлопчика малого

Спинилася рука

І у траву розлогу

Поклала черв'яка.

І довго так сиділи

На березі ріки.

Й почув Сергійко казку,

Як жили черв'яки.

І витягнув рукою

Дві груші із мішка.

І пригостив одною

Сергійко черв'яка.

І думали обоє,

Куди тече ріка .

Так врятував Сергійко

Малого черв'яка.

**

Садівничок

Хлопчик з сонечком вставав.

Хлопчик личко умивав.

Одягався, смачно снідав

І ішов до саду з дідом.

Хлопчик діду помагає,

Всі рослинки підливає.

А сьогодні справжнє свято:

Хлопчик садить деревцята.

Він маленьку ямку вирив.

І водички в неї вилив.

Пагінець у ямку вставив

І землею все заправив.

Усміхнувсь дідусь старенький:

-Мій садівничок маленький!

**

Плівкою на вставлених мозках

Хтось себе розтягує експресом.

І, коли ставатимеш з-під пресу

Сьогочасся, просто будь дитям.

Увімкни ліміт сих батарей.

І забудь про себе в цій програмі.

І йому не дякуй, ані мамі –

Це був лиш обов'язок людей.

**

Зайві фарби на твоїх щоках.

Це не зрада мому ідеалу,

Просто розум й пензлик у руках –

Все, чого я від життя чекала.

Сотні мрій зі спільністю ідей

І бажання не належать іншим.

Тільки крок запахлих орхідей

У слова зґвалтованого Ніцше,

Тільки зорі у чужих очах,

Ніби спокій мого незалежжя.

І, втомившись, помирає птах

На каміннім річки побережжі.

**

Між двох хрестів, між двох отрут.

Моя любов, ти була тут?

Це ти жаліла мої сночі.

Та я сама цього не хочу.

Любити – боляче й хороше.

Я ж лиш чуття тобі приношу.

**

Розумний кіт. Він просто жив,

Коли я прагнула польоту.

Коли я зрозуміла , хто ти,

То він усе це вже прожив.

Крок наперед побік фантому.

Веселі очі твоїх фраз.

Це він чекав мене додому,

Коли не стало більше "нас".

**

Ризикувати астральним тілом,

Щоб врятувати твої судини.

Я влюся в душу від України,

Щоб з серця пляма кудись злетіла.

І голі кроки у шум приблуди.

Розбиті крики, сп'янілі маски.

Я все прощаю, бо вже не буду.

Бо закінчилось життя, як казка.

**

Навіщо ця наколка?

І плями на волоссі?

І губи у іголках?

Мені лише здалося,

Що так цей світ примушу

Від мене відвернутись.

Ти бачиш мою душу?

Вона живе з отрути…

**

Змагається з вітром гітарна струна.

Руїни божаться, що зовсім невинні

У тому, що встояла неба стіна,

І в тім, що стіна та тепер в блювотинні –

Ті стіни святині…

І тільки жебрак, затулившись від мух,

Прощається з світом вчорашнього грому.

І крапка, закинута пензлем у круг –

Зерно, ієрогліф останній судоми.

Ті тлінні псаломи…

*

Все непотрібне у казну

Моїх прощань із правосуддям.

Чиїсь украдені погруддя –

Додатки до щасливих сум.

І вийде бог погратись в страх.

І хтось скалічить руку скрипки.

І на льоту вмирає птах,

І у польоті голос хрипне.

І написавши душу в шрифт,

Вбиваю час я, ним же вбита.

І просто ангел, й просто псих,

Але не з тих, що за корито…

**

Відмова тим, що під мостами.

Нестача чистого сумління.

І ангелу потрібна мама,

Що відкидатиме каміння!

**

Направо -наліво –

подальше від слави.

І ти, що щаслива

у бідній державі.

Слова поза рими

уже не виходять.

Ти лишишся з тими,

які тобі шкодять.

Ти схочеш вернутись

сюди після всього.

Для інших це пута,

для тебе ж – нічого…

**

Дитина повільно звикає до болю.

Дитина не може терпіти відмови.

А ти … можеш вчити. І знову і знову

Давати уроки, подібно до долі.

**

Лягай біля моїх ніг –

у мене нема подушки.

Тут холодно – вибачай,

бо терпнуть мої долоні.

То скрегіт зірок – не сміх.

То совість у синю смужку.

То чорний від болю чай,

Що зморшками впився в скроні.

**

Я бачила небо з густими суцвіттями зір.

Стиралися крила об стоміліарди світроків.

І падали зорі, коли відривалися кроки

Від стиглих ілюзій залишених кимось повір.

Сузір'я у комі як густо золочені краплі.

І я не боялась цих снів і чарівного неба.

Крушилась земля, як об неї вдарялися ребра.

І ангел в молитву складає малесенькі лапки.

**

Позливши всіх, ти впав до ніг

Своєму богу з ореолом.

І взнав, на гріх, що просто сміх –

Учити інших в своїй школі.

І ти , злюбивши мармелад,

Забув про внутрішнюю риму.

Тобі байдужий цей парад

Веселих дурнів-побратимів.

**

Ти будеш бити цих істот?

у тебе комплекс непокори?

І вибухнувши, цей завод

Моїй державі зробить штори,

Щоби закрити від небес

Її святії переливи.

І не повернеться вже Зевс,

Та не тому, щоб ми, щасливі,

Зливали піт у мозолі,

Стріляли в небо ліхтарями…

І знову будуть на Землі

Нові бійці, нові програми.

**

Зневажені дротами й сіллю.

Запалені вогнями світу.

Вони справляли новосілля

На ще планетах невідкритих.

Вони втікали із руїни,

Вони цуралилася помилок

На карті нашої країни,

В конвертах карминих посилок.

**

Захисна реакція.

Ми собі боги –

Невідкрита нація

Зовсім без снаги

До чогось невпинного.

Тільки у тюрмі

Стану я людиною .

…Тільки … у ярмі?

**

З похоронними дзвонами і з кортежами трунними

Ми ішли поколіннями і вмирали відлуннями.

Ми губились планетами у клітинах істерики.

Ми родились поетами у епоху не-еврики.

Ми ішли ідіотами, увиваючись кобрами,

Камікадзе-пілотами, та завжди, чомусь, добрими.

І рядками досмертними на вінчестерах в кліточку

Залишались інертними, щоб не втрапити в кліточку.

Залишитись невидимим – і водночас зарадити.

Утікатися видрами, та ніколи – щоб зрадити!

**

Прибита тобою до білої скелі.

І ти, що мені пропонуєш отруту.

Щоранку. Мій ангел! Ти дуже веселий.

Та тільки і досі не знаєш, ким бути!

Ти правиш мечі на моїм перехресті.

Ти голиш долоні від чорної шерсті.

І просто питаєш,

Чи хтось мене знає.

А потім – вбиваєш

В обіцянках раю…

**

Розмальовані храми і пошкоджена совість,

А на згадку – гірка утіха

Твого програшу.

Переглянуті вени, кров проціджена в нові

Твого божевілля віхи –

В пляцок з поташем…

**

Я приїду. І ти малюватимеш новий храм.

І утішившись, ангел мене вознесе до купола.

Ти побачиш перо, що упало із епіграм

Мого болю – його, лиш його я одного слухала.

Ти пробачиш за той перший дотик, бо ти не звик

Віддавати себе у енергії світлі фарби.

Хтось заходив сюди і відразу(чому би?) зник.

Тільки ти зрозумів: вона- ангел, вона – не барбі!

І вмирала за те, щоб тебе не кохати. Чуй,

Що говорять тобі між гудками навмисні вдихи.

І колони тремтять від соборного зов-плачу.

І самотньо вона десь вторить у міжсенссі стиха…

**

Ти малював Його портрет.

Ти в Нього вірив лиш між іншим.

Ти виривав з Його лабет

Своїх близьких і найрідніших.

Ти перед Ним позбувсь страху.

Ти знав, що Він сюди приходив.

І тільки зорі на даху

Стікали у приливу води.

І розсипалися піски

Зі стін старих твойого храму.

А Він … збирав усі куски

У вітражі нової драми.

**

Він був хворий – малював хрести на тілі.

Він ходив по мертвих скалах завжди голий.

Його мати вмерла в ролі породілі.

Із тих пір не визнає подібних ролей.

Мовчазливо десь оплакує польоти,

На які уже наважитись не здатний.

Він приходить на могилу – до Голготи

Свої мами. Дим скривавленої вати

Перетре чи переріже пуповину.

І зітруться на руці простіші коди.

Ну за що? Він народився, як дитина.

Йому важко, як всьому цьому народу!

Він один. У силі цій його безсилля.

Він не вірить у любов, яку втрачають.

– Ти пробач, але не буде в нас весілля.

– Ти прости, та я, напевно, не кохаю…

**

Бажання підвести руїни до неба –

Усе відновити іонами долі.

Коли у богів вже почнуться гастролі,

Щоб ти зміг пожити нарешті й для себе?!

**

Гастрольний дух – прощальний взлет.

Вона хотіла якось стримати.

І … ти її не зможеш скривдити.

Ту, що поза межами планет.

Ти відрубався пуповиною.

Вона злетіла небокулькою.

Лиш помаранчевою жуйкою

Торкнеться уст твоїх провиною.

Не пам'ятай її невинною,

Але – як дим від сигарет.

**

Трансформувати біль у злет.

Прикрити пледом божевілля.

Червона рута – ще не зілля.

Твоє кохання – ще не смерть.

І квітка, десь на ноги звівшись,

Розправить пелюстки в нариви.

Тебе тривожить, що щаслива

Вона, коли ти вже не віриш…?

**

Дихання в ребра.

Розплавиться кров.

Згустки зіллються у спалах на вежі.

Все – проти тебе.

Бо ти це знайшов

В горлі отої нічної пожежі.

Ти вже прийшов.

Я ж тобі не належу!

**

**

У розчерках пера, в твоїй сльозі останній

Знов народився бог, який тебе створив.

Тепер із своїх мрій я викреслю кохання.

Воно у мене є , що б ти не говорив.

І знову впаде дощ на стегна неприкриті.

І засміється ліс вогнями сивих трав.

І вкотре скажеш ти, що так не можна жити

І що саме тому мене ти убивав.

І випаде роса на літ швидких стремена.

І розпаде гора в мільйони діамант.

І на коліна ти десь станеш поруч мене.

Не дякуй лиш в ту мить за мій … за мій талант.

**

Я поглянула в небо заспокоєно в перший раз.

Міріади зірок розпрямляли прикуті крила.

І згадалися ті, з кими вперше зайшла у клас –

Це назавжди оті, кого я до могил любила.

І пораниться горло, як перший зіб'ється вдих –

Міліони ножів переріжуть мої легені.

І прощальна сльоза упаде кислотов для всіх,

Та опиниться знов у моїй стільки раненій жмені.

**

Осінь холодно вмирає

Під моїми рушниками.

І прощаючи, я знаю,

Що не вернусь в її рами,

Що запізнишся, померши

На плечі мого ега.

Не прощаюсь не уперше,

Та назавжди вийду з него.

**

Ти навчилась іти сама.

Знаєш, ти розуміти смерть.

Лиш тому тебе вже нема,

Що його не почався взлет.

Ти не любиш дурних прощань.

Неповернення – ще не кара.

На полі недозмін-плаща

Чиясь кров висихає зараз.

**

Д. В.

Коли ще жив…

Та що про це мені відомо.

Багато див

Були межею твого дому,

Багато сліз

Стікали спокоєм у рани.

Дорога вниз,

Коли наспівують "Осанна!",

Дорога вверх,

Як завмирають циферблати.

Ти ще не вмер.

Тобі, мабуть, є що сказати.

За кожен вдих

Боролись сумнівом хвилини.

…А я – лиш псих,

Дитина твоєї дитини.

**

Ламання сумнівів і пер,

ламання віри на престолі,

Де жертви приносив тепер,

коли стояв на вагах долі.

Коли боялись перехресть

маленькі руки, кволі груди.

І тільки біла твоя честь

з тобою завжди поруч буде.

І лиш дихання тятива

тебе триматиме на плато.

Ні, я давно вже не жива!

Та тут таких, як я , багато.

Вмирають рейкам поїзди.

Стомився красти кармозлодій.

І розкладалися сади,

як трупи весняних мелодій,

І приїжджали сонцедні

на лоно вареної м'яти.

І полюбивши, ти мені

сказав ніколи не вмирати.

І розлилась по лоні шерсть.

І скам'яніли перші струпи:

Для тебе я навіки Десь,

щоб убезпечитись від дупи,

В яку тягнув цей твій порив,

тонкі осколки егокриги.

Хтось очі впевнено закрив –

останні дні моєї книги.

**

Перекрити дихання у старий замок.

Годувати крихтами зорі на світанні.

І поклястись вічністю, що оце – кохання.

І що пропускатимеш роси в потічок,

І не будеш шкодити сотворінню див.

І загубиш вітрами подушки лелекам.

І пробачиш в жалощах тих, хто не любив,

Хто вертав додому сам( це не так далеко).

**

Забуваю, хто ти.

Як і я, ти теж, напевно, бог.

І росте із рота

Див-бур'ян – вина-чортополох.

І зростеться в вени –

І потягне гниллю із зіниць.

Ти прощай … за мене …

Коли люди падатимуть ниць,

Коли встануть скуті,

Спам'ятавши, що у кожнім – бог.

Ти тоді… нелюто…

Помолись за скривджених обох.

**

Скоро тобі все розкажуть про мене.

Чорні долоні, зола попід очі…

Я тут відьмила із ними до ночі.

Це так цікаво.

Як гра.

Ну, ти розумієш…

**

Спасибі, Господи за суєту суєт,

За те, що ти дозволив знов підняться,

За те, що у біді знаходиш щастя

Найперших днів, помножених на злет,

За те, що п'ю, коли долає спрага

Найбільших див, найтяжчих в світі рос.

За те, що моїх дум великий стос

Він випустив на інших злу ватагу.

**

Трава ламається у дим

Похилих кроків двох пилатів.

І небо золотом старим

Тебе лякає у кімнаті,

І нахиляєшся до ніг –

І миєш ноги херувиму.

І , помираючи за всіх,

Ненавидиш … останню зиму

І сніг…

**

Загублені від чиїхсь молитов ,

Пропиті потом старої гуми.

Мені не стало малої суми,

Щоб відкупити свою любов .

І йшли вітрами у певні рими –

Знімались коди – вставлялись коди.

І хворий ангел приймає води

На роздоріжжі у білі зими.

**

Не хотіти помирать на роздоріжжі:

Тут собаки б'ються дуже-дуже хижі,

Тут зривають із петлі останні плоди,

Тут ненавидять ім'я мого народу,

Тут бісяться за усе не пережити.

Цього місця не буває у молитвах!

**

Народжуватись – хоронити душу в тіло.

Закривати метелика в кокон –

Захистити його від себе ж.

Прокидаюсь зі сну, бо сумління щось заболіло.

І спадає на очі локон –

Щоб не бачили очі неба.

**

Недоліки нашого фізичного тіла

Залишаться нашими лиш на хвилину.

А ви вже порізали нас і спалили.

І байдуже вам, що вбивали людину!

Коротша стопа, неоднакові скули

Бентежать прохожих каліцтвом уявним.

Ви просто не знали , ким вчора ще були

Чи будете завтра, що близиться плавно.

**

Тобі(У)

Я хворію тобою. Я колю тебе п'ятикубо.

Пропливаєш у венах сльозою старенької мами.

Це не правда , що ти підлягаєш в цім вимірі сумам

І конвертам товстим, і законам, напів із нетями.

**

Гімн Землі

Розбитії церковні дзвони-

Надщерблені ефірні глеки…

Вертались ангелами в лоно

Ми, незахищені й далекі.

На перших сесіях білети-

Тремтіли руки при хрещенні.

Ми народились на планеті,

Де тільки тисячний – спасенний.

Приспів:

Земля. Сюди вертаються сміливі. Так.

Земля-ти перша бомба, мрія і літак.

Земля в диму від найдешевших сигарет.

Земля- ти найдорожча із усіх планет.

Земля. Сюди нас закидають як рабів.

Земля: зробити боляче комусь-собі.

Земля. Проживши гідно зебру на шосе.

Земля – вернутися, щоб повторити все!

Тремтливий голосок черниці

Змішався з вибухами гніву.

Нам треба добре потрудиться-

Ми взяті тільки для посіву.

І мережа реінкарнацій

Тебе розбудить в сьогочассі.

Людина створена для праці

На другий рік у першім класі.

Приспів.

Огні Содому й Хіросіми-

Гучне моління допомоги.

Земля із людством вже на німо,

Щоб не згнівити нами Бога.

І кожен крок тобі, плането.

Цей рівень я пройду свідомо.

І народившись вдруге-втретє-

Я повертаюся додому.

Приспів.

• *****************************************


 

Ти був мостом моїх хрестів.

Ти відкривав природі вени.

Ти – Ангел – знав, чого хотів.

Це просто: відректись від мене!

Я була злом сердець без див.

Один ковток небес безсилих –

І ти мене вже приводив

На рідних втрачені могили.

І ти будив раба в душі

(А він помер – я знаю певно).

А зараз … просто не гріши

Супроти мене надаремно.

• ***********************************************

Красиві дні – красиві очі –

Це я украла їхню силу.

Ти знаєш, мамо, я так хочу,

Щоб знову ти мене носила

В своєму лоні біля серця

(А зараз – в серці біля лона).

Ти знаєш, іноді здається,

Що ти – мій ангел-охоронець.

Не плач!Я бачу твої сльози.

Пробач за все – я прийду рано,

Коли загубляться морози

На мого серця егоранах,

Коли сама собі пробачу

Твоїх зітхань сумні хвилини.

Не плач, матусю, я ж не плачу.

(Ні, плачу, я ж твоя дитина!).

• *****************************************************