Так собі...

Ангел встає? із колін пада сірий коц.

Піднімаються вії, утома в очах щезає.

Перев'язані вени у жовто-блакитний скотч.

"Не хвилюйся, мала, тут насправді усе минає…"

І забувшись, розкриє одразу всю сімку чакр--

Засміється очима, відкриє споминня раю.

Не впаде ореол, бо , по-моєму, все йде так,

Як задумалось. Як закінчитись усе тут має.

Розуміє людей і зашторені завжди вікна.

Біле листя трави він морозно кладе у чай.

Завтра? знову життя. Виправлятись не буде пізно.

"Любий Боже, я ще не навчився. Чекай. Чекай…"